Середа, 12 липня 2017 00:00

"Якщо сьогодні я комусь допоможу фінансово чи морально, то є надія, що завтра це зробить мій сусід"- Ірина Павлюк

Автор 

Немає нічого сильнішого за слово

Меандр

Коли відбуваються міжнародні конкурси і перемагає представник нашої країни – ми радіємо. Так само на всеукраїнських – якщо здобуває перемогу представник нашої області, міста або села, то ми вважаємо за честь мати щось спільне з ними. Жителі Тернопільщини, а особливо Теребовлянського району і села Іванівка, можуть пишатися своїми людьми, адже у нас є такі талановиті люди, володіють одним із наймогутніших знарядь світу: Словом.

 

Вчитель української мови та літератури в Іванівській ЗОШ І-ІІІ ступенів Ірина Павлюк та її учениця Віра Федірко довели це перемігши у всеукраїнському конкурсі творчої молоді «Об’єднаймось ж брати мої!».

Уміння бачити та аналізувати, розуміти і правильно сказати – це ще не всі навички які мають наші переможниці. Свій твір вони писали від душі, оскільки тема актуальна і близька для кожного. Про це та багато іншого розповіла Ірина Павлюк в інтерв’ю для нашого сайту.

Розкажи себе та свої вподобання.

Я вже три роки працюю вчителем української мови та літератури в Іванівській ЗОШ І-ІІІ ступенів Теребовлянського району. Кожна робота вимагає відповідальності, втім робота вчителя потребує вдвічі більше відповідальності, оскільки перед тобою діти, які лише формуються як особистості.

Потрібно завжди виховувати себе, а інколи і перевиховувати, щоб школярі перейняли лише кращі якості. Не зважаючи на те, що я вчитель української мови мені подобається історія. У вільний час спілкуюся із людьми, записую спогади старожилів. Можливо, у майбутньому ці спогади упорядкую і видам книгу.

Як часто ти береш участь в конкурсах учнівської творчості?

"Об'єднаймось ж, брати мої" - це перший творчий конкурс в якому я разом із ученицею Федірко Вірою взяли участь. Після нього ще було декілька конкурсів, серед яких теж є перемоги. Зазвичай, якщо потрапляє на очі цікавий проект, то я одразу пропонує учням. Є бажання - є і робота.

Як проходила робота в команді з ученицею?

Робота проходила надзвичайно швидко, оскільки в нас було обмаль часу. Почувши тему цьогорічного конкурсу "Вітчизна - це не хтось і десь. Я - теж Вітчизна", одностайно вирішили писати невеличкі розповіді про різні випадки із життя українців. Тобто, прагнули створити психологічний портрет людини, з її пориваннями та недоліками. Тому і назвали свою працю "Маленькі історії великої України".

Напевно, довелося добряче потрудитися?

Так. Роботи було і справді багато. Однак, багато часу ми витратили на оформлення праці. Бажали естетично доповнити написане.

Перемагають роботи, які чимось вирізняються. Що ти вважаєш «родзинкою» вашого твору?

Мені здається, що завжди перемагають неординарні, цікаві роботи. Ми писали про повсякденне життя аналізуючи його. Випадки, які трапляються дуже часто, ми розглядали під літературним мікроскопом, щоб не пропустити важливе. Наші історії не є позитивними чи смішними. Це повчальні історії для того, щоб читачі могли зрозуміти сокровенне.

Чи пам’ятаєш ту мить коли дізналася про успіх?

Оскільки конкурс відбувається у кілька етапів, то таких хвилин було декілька. Ми доволі спокійно реагували на повідомлення про перемоги, але вже тоді щиро бажали бути у фіналі.

Що ти відчувала під час нагородження?

Відчуття були єдине - НЕДАРМА.

Ти б хотіла щоб ваш твір прочитав кожен українець?

Звісно, можливо хтось побачить там себе і зробить певні висновки. Проблем у нашому суспільстві чимало - потрібно починати себе, і лише власним прикладом закликати й інших людей до змін. Якщо сьогодні я комусь допоможу фінансово чи морально, то є надія, що завтра це зробить мій сусід.

Як це: писати від серця?

Дуже просто: інколи слухати його

Вважаєш себе творчою людиною?

Навіть і не знаю. Не люблю себе аналізувати. Хай це роблять ті, хто бачить результат праці.

Якій літературі надаєш перевагу?

Читаю багато. Втім, у класиків вчуся.

Чи є якась мета, якої бажаєш досягти в майбутньому?

Звісно є

Чи віриш у силу Слів?

Я вважаю, що слово - це наймогутніша зброя світу. Слово може все: ощасливити людину, розчарувати, образити, вбити, подарувати надію і т.д. Тому слід думати, що говориш людям.

Скажи кілька порад тим, хто не вірить в успіх.

Успіх приходить до тих людей, хто наполегливо запрошує його в гості. В успіх не потрібно вірити - його потрібно робити.

 

І на завершення хочеться побажати Ірині Павлюк та її учням нових та нових перемог, багато цікавих ідей та можливостей щоб реалізувати їх, своїми вміннями щось змінити на краще в нашому світі і в нашій країні.

Прочитано 984 разів Останнє редагування Середа, 12 липня 2017 08:59
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі